Адекватність лікування

Воно передбачає вибір препарату, його дозування і тривалість застосування відповідно діагнозом, клінічній картині та індивідуальним особливостям дитини. Інтенсивність лікування визначається в першу чергу даними клінічного огляду, всі інші методи обстеження (лабораторні, рентгенологічні, нейросонографічного та ін.). Тільки доповнюють і коригують план лікування. Подальші корективи, часом значні, вносить динаміка стану дитини, яка і визначає ефективність лікування.

У процесі лікування потрібно постійно «відчувати» боляче – і>, своєчасно вловлювати навіть невеликі зміни в його, прояви як негативною, так і позитивною чііамікі. Іноді одні компоненти стану трохи погіршуються, а інші, навпаки, поліпшуються. У цій ситуації важливо оцінити, що є більш визначальним, т. е. В якому напрямку йде хвороба.

Прогресування захворювання зобов’язує до перегляду та посилення терапії і повторному уточненню діагнозу. Разом з до м слід підкреслити, що не потрібно щоразу кидатися з боку в бік. При стабілізації стану без негативною, але й без позитивної динаміки, потрібно вміти проявляти ммдержку, так як при важких захворюваннях, особливо супроводжуються синдромом гноблення, позитивний ефект з’являється не відразу і стабілізацію процесу можна розглядати як сприятливий фактор. У перші дні життя клінічна картина при різних пато – іогіческіх станах буває однотипної, що ускладнює диференціальну діагностику, нерідко має місце поєднання декількох захворювань. У цих випадках важливо виділити провідний синдром і в плані лікування приділити йому особливу увагу. При неясному діагнозі і важкому стані дитини лікування провопят посіндромно. Якщо ж диференціальна діагностика проводиться між двома різнополярними захворюваннями і діагноз ос шається незрозумілим, то план лікування повинен відображати кожне з них.